«Я забув про свою сексуальну орієнтацію, поховав це»: як живуть ЛГБТК+ люди на тимчасово окупованих територіях України

Дезінформація, пропаганда, фейки та маніпуляції — звичні методи впливу на свідомість, які Російська Федерація використовує під час гібридних збройних конфліктів. І якщо вплив на російську аудиторію зрозумілий — у головах росіян потрібно було виправдати агресивну політику проти України та «расчеловечить противника», то для українського суспільства це було більш травматично. З 24 лютого 2022 року українці перебувають у стані гострого стресу, а тому російській дезінформації було легко посіяти паніку, викликати недовіру до чинної влади, розколоти суспільство. Військові вказують на те, що першою метою загарбників в українських містах одразу після захоплення було знищення українського радіотелемовлення та трансляція російських телеканалів. Росіяни вважали, що їм легко вдасться підсадити українців на пропаганду. І варто зазначити, що вплив пропаганди доволі сильний. Це я відчула, працюючи над проєктом із протидії дезінформації, де ми розказуємо історії людей, які змогли побороти цей вплив на свідомість та розвінчати фейки.

«Расчеловечить противника»: як російська пропаганда створює образ Європи, що загниває

Коли Російська Федерація змінила курс геополітики та остаточно ідейно розірвала зв’язки із Заходом, почався інформаційний процес знищення будь-якого позитивного враження про ЄС, НАТО та США. Ідеологічно це зробити легко, оскільки у РФ давно взяли курс на так званий захист традиційних цінностей. Усе інше вважається ворожим та таким, що зазіхає на «духовные скрепы» (Поширена в російському політичному дискурсі фраза Володимира Путіна від 2012 року, що означає цінності, які скріплюють Росію в єдине ціле. — Ред.). Тому ЛГБТК+ спільнота, права якої були захищені західним демократичним суспільством, потрапила під приціл російських пропагандистів: фейкові сюжети про геїв, лесбійок, транс*-людей, активістів, ЛГБТК+ у лавах ЗСУ, були покликані знищити людське ставлення до представників спільноти, викликати огиду та зневіру в західну модель захисту прав людини та дискредитувати міжнародні організації та європейські інституції. І росіянам це вдалося, оскільки у РФ доволі високий рівень гомофобії. 

Для цього Держдума РФ навіть ухвалила спеціальний закон про заборону «пропаганди нетрадиційних стосунків» — поширення інформації про ЛГБТК+ серед людей будь-якого віку за допомогою ЗМІ, інтернету, реклами, літератури та кіно. Тепер це стосується всіх громадян РФ, хоча до 2013 року була лише заборона пропаганди ЛГБТК+ цінностей для неповнолітніх. Також поправкою до Конституції РФ закріплений термін «шлюб як союз жінки та чоловіка», що унеможливлює одностатеві союзи. Сексуальна орієнтація стала інструментом маніпуляцій і зброєю в боротьбі з опонентами. 

Успіх гомофобної інформаційної кампанії пропагандистів, що втілився у ворожому ставленні російського суспільства до західних цінностей, дозволив використовувати гомофобію задля дискредитації опонентів не тільки на міжнародному рівні, а і всередині країни. 

Типові пропагандистські наративи з дискредитації ЛГБТК+ людей:

●    Приниження НАТО через порівняння з «гей-альянсом»: військові Альянсу не зможуть протистоять другій армії світу, оскільки всі вони геї.

●    Порівняння ЛГБТК+ зі смертельною хворобою, апеляція до «гендерно нейтрального бога», який суперечить принципам православ’я (що бодай частіше звучить у риториці президента РФ Володимира Путіна). Російський пропагандист Володимир Соловйов казав: «А щодо гомосексуалізму — ви розберіться: у Бога вірите чи в гомосексуалізм», говорячи про Україну. У пропагандистських каналах ОРДЛО часто звучить метафора «Содом і Гоморра», коли йдеться про Київ: «Київ захопили гомосексуалісти», «Київ тепер у руках голубих».

●    Применшення могутності держав, де обстоюють права квір-людей — начебто це послаблює суспільство, на противагу сильній РФ, тому країни НАТО не зможуть протистояти росіянам. У цьому ж контексті висміюється сила спротиву українських військових, у лавах яких є відкриті представники ЛГБТК+, а тому Україна приречена на поразку. 

●    Російська пропаганда яскраво й систематично наголошує, що країни Заходу хочуть навернути російських дітей у ЛГБТК+, що призведе до вимирання нації або до масового зараження СНІДом.

●    З 2022 року російські чиновники вже публічно заявляють, що воюють в Україні проти НАТО та ЛГБТК+. 

●    На росТБ та в соцмережах активно ширилась інформація, що вище політичне керівництво України — «гоміки, яких захопила Гейропа», зокрема, використовувався меседж, що ексрадник глави Офісу президента Олексій Арестович — гей.

На тлі повномасштабної війни Росії проти України посилився тиск на квір-людей на тимчасово окупованих територіях — Криму, Донбасі та Півдні України. РФ незаконно приєднала українські землі та внесла зміни до Конституції, що дало змогу окупантам поширювати свої закони на захопленій території. Представники ЛГБТК+ спільноти вважаються російською окупаційною адміністрацією ворогами, з якими треба боротися або «перевиховати».

Як ЛГБТК+ люди живуть на тимчасово окупованих територіях України

Унаслідок антиєвропейської риторики, поширення гомофобії та переходу влади до рук озброєних людей, розстріли та тортури стали реальністю на території самопроголошеної Донецької та Луганської республік. А насильство щодо ЛГБТК+ стало нормою, яку заохочують представники владних структур.

Мені вдалося поспілкуватись із представником ЛГБТК+ спільноти, який місяць просидів в окупації Маріуполя Донецької області, пережив бомбардування та розказав, які процеси відбуваються не лише в місті, а й у його свідомості.

«Я не вірив, що станеться війна. 23 лютого я переписувався з другом із Санкт-Петербурга, який переїхав туди після окупації Донецька. Друг переконував, що війна буде й упродовж усього лютого просив мене переїхати. Оскільки я займався ментальним здоров’ям, то думав, що в такий спосіб у друга відкликається ПТСР (Посттравматичний стресовий розлад — психічний розлад, різновид неврозу, що виникає внаслідок переживання подій, котрі ушкоджують психіку. — Ред.). Я жартував, скидав мемасики про Байдена, який «забув випити таблетки» та заспокоював його», — розповідає Сергій, який зі зрозумілих причин захотів залишитись інкогніто.

Сергій розповідає, що поняття прав людини та повага до ЛГБТК+ на українському півдні та й в Україні загалом — питання неоднозначне, проте стоїть не так гостро, як у РФ. У Сергія багато друзів з українського військового полку «Азов», які знали про його особисте життя, проте лише жартували щодо цього. На його думку, ситуація погіршилася після 2014 року, особливо в індустріальних містах (Мається на увазі Схід та Південь України. — Ред.). Брак інформаційної політики щодо поваги до сексуальної орієнтації робили свою справу. Водночас Сергій згадує, як їздив на «Марш рівності» (Традиційна правозахисна хода на підтримку рівних прав для ЛГБТК+, яку організовує ГО «КиївПрайд» наприкінці червня в межах Міжнародного прайд-тижня. — Ред.) у 2020 році в Київ, хоча й боявся прояву правих політичних рухів, або як йому було радісно, коли величезний веселковий прапор майорів над небом Києва.

«24 лютого я прокинувся від вибухів. Ми не були підготовлені ані морально, ані технічно. Я дуже зневажливо ставився до запасів їжі, у мене була лише відкрита банка огірків та якесь м’ясо. Я одразу ж написав мамі й вона приїхала до мене. З того моменту та до самої евакуації в Київ за місяць ми були разом. Ми разом бачили, як нищать наші кімнати, разом годували їжу в сусідньому дворі й шукали шляхи виходу з міста, що палає. Я не одразу подумав, що питання сексуальної орієнтації може вплинути на моє життя. Не через те, що я був легковажний, просто було не до цього. До того моменту, поки на одному блокпосту «ДНРівець» (Представник «Донецької народної республіки — терористичного квазідержавного утворення на тимчасово окупованій території окремих районів Донецької області України. — Ред.) не сказав фразу: «Мы спасем вас от пиндосов и гомосеков». Тоді я зрозумів, що в мене можуть бути проблеми. І перше, що я зробив — забув про свою сексуальну орієнтацію, просто поховав це. Так працює страх», — згадує трагічні події Сергій.

Сергій із мамою місяць прожили в окупації та активних бойових діях. Найбільше вразили його дві ситуації, якщо можна сказати, що з того масиву трагічних подій щось вражає більше або менше. Перша ситуація була, коли їхній дім почали бомбити — вони з мамою взяли невелику сумку і вибігли на вулицю. Бігли до сусіднього будинку, коли зупинилися біля людей, які озирнулися назад і чоловік сказав дружині: «Я забув 100 тис. доларів на балконі». Потім усі зайняли вже пусті квартири у вцілілій споруді на протилежній вулиці.

«Ми прийшли захищати вас від піндосів та гомосеків»

Другий випадок Сергій відчув уже як представник ЛГБТК+. Вони з мамою щодня шукали можливості виїхати, проте щоразу натрапляли на неправдиву інформацію росіян. У місті вже не було українських каналів зв’язку, у принципі вони були відключені одразу й росіяни транслювали російську пропаганду, де розповідалось, що «Киев пал, Харьков освобожден, Зеленский улетел». Сергій каже, що вони не вірили в ці нісенітниці, але згодом через брак альтернативних форм інформації, хоч-не-хоч, але починаєш сумніватись. 

Одного разу вони почули, що буде евакуація під егідою Червоного Хреста й подумали, що це в сторону підконтрольної Україні території. Вирішили, що це їхній шанс. Проте, як виявилося потім, росіяни зібрали маріупольців у визначеному місті, і зі слів Сергія та його мами, обстріляли зупинку поруч. Потім на росТБ розкажуть, що це здійснили ЗСУ.

Таких спроб у Сергія з мамою було декілька. Зрештою, вони врятувалися — допомогли волонтери, які на свій страх і ризик вивозили людей. Проте Сергій був змушений пройти так звану фільтрацію, де він відчув, наскільки загрозливо бути представником квір-спільноти на окупованих територіях. 

Коли в Сергія перевіряли документи, він слухав, про що говорять «ДНРівець», «кадирівець» та російський кадровий військовий.

«Мені здалось, що вони найбільше бояться спецпідрозділ «Кракен», тому що поки вони гортали мій паспорт, один із них сказав: «Видел, что Кракены делают, это же выходцы из «Азова», они памятник Ленину сносили». Вони тоді з таким жахом казали про знесення пам’ятника, а я думав, блін, це ж просто пам’ятник, а в моєму місті зносяться цілі будинки. І потім «кадирівець» каже: «Да перебьем мы всех кракенов, спасем укрАинцов (Спікер просив підкреслити неправильну вимову. — Ред.) от всех пиндосов и гомосеков». І на цій фразі в мене все захололо всередині, я вперше згадав, хто я, і що саме за це я можу поплатитися життям. Хоча я думав, що дружба з «Азовом» десь випливе й за це мене точно не випустять, а може, і посадять на підвал. Раніше думки про ризик через те, що я гей, у мене не виникало. Я зібрався і почав грати дурня. Не знаю, як це вдалось, але я нервово хіхікнув на слові «гомосеков» і мені пощастило, що військові були не дуже розумні. «Тоже не любишь голубятню?», — уточнив у мене «кадирівець», я просто схвально кивнув», — розповідає Сергій.

Їх із мамою випустили, два тижні вони пожили в тимчасово окупованому Бердянську, а потім два тижні добиралися до тимчасово окупованого Мелітополя на вільне Запоріжжя. Росіяни затримували їх на кожному блокпосту на декілька днів, не даючи можливості просто помитися чи попити води. Щоразу на блокпосту в Сергія хололо все всередині, коли він бачив російського військового. Зараз він жартує, що це його персональний ПТСР.

Сергій також поділився відео Іллі Коваленка, волонтера з Краматорська. Останній із родиною намагалися покинути рідне місто через залізничний вокзал, коли росіяни завдали ракетного удару по станції (Терористична атака Збройних сил Росії 8 квітня 2022 року, у якій загинула 61 цивільна людина, а 121 дістала поранення. — Ред.). Пізніше Ілля описав пережите в інтерв’ю українському ЗМІ: «Ми відразу почали бігти. Нам доводилося перестрибувати через трупи та поранених. Ці всі крики, цей жах я не забуду ніколи». Хлопець із сім’єю були змушені виїжджати іншою дорогою, де вони натрапили на блокпост росіян. Там помітили, що Ілля — представник ЛГБТК+ через застосунок у його телефоні. Окупанти жорстоко його били, знущалися та ґвалтували. Це пекло тривало 8 годин і від смерті хлопця врятував лише обстріл. Ілля згадує, що російські військові злякалися вибухів та кинули його. Тоді він зміг доповзти до автівки, де на нього весь цей час чекала родина. Щойно він увійшов до салону авто, водій дав газу і вони поїхали. Сергій каже, що порівнюючи з Іллею, він сам відбувся лише переляком.

За даними ООН, сексуалізоване насильство російських військовослужбовців в Україні є частиною «воєнної стратегії» Росії. Вік жертв становить від 4 до 82 років, постраждалі здебільшого — жінки та дівчата, але також і чоловіки та хлопці. За даними Офісу Генерального прокурора України, з початку повномасштабного вторгнення, було задокументовано 171 факт сексуалізованого насильства, включно з 39 випадками щодо чоловіків. Однак реальна кількість таких злочинів може бути куди більшою.

ЛГБТК-спільнота під ударом

Аналіз наративів пропаганди та законодавчих рішень російської влади вказують на те, що представники ЛГБТК+ на тимчасово окупованих територіях України перебувають у небезпеці. Російська Федерація взяла курс на знищення західних цінностей та прав людини, обстоюючи свій варіант «духовных скрєп». Представники ЛГБТК+ зображуються в пропагандистських сюжетах як «вороги», а найчастіше стають символом, на який треба зігнати злість та народне невдоволення. Брак критичного мислення та віра пропаганді, що підкреслюють численні дослідження російської суспільної думки, говорять про те, що квір-люди в небезпеці на тих територіях, де РФ тимчасово поширила свої законодавчі норми, а тому вони приречені переховуватись або покинути власний дім та виїхати. Як-от це зробили представники спільноти з тимчасово окупованого Донецька та Луганська, через те, що ЗС РФ «пришли спасать братский народ от гомосеков».

Ця стаття була написана за підтримки Unit.